Як агенти взаємодіють між собою і де виникає потреба в спільній інфраструктурі

Основна ідея

Агенти взаємодіють через три логічні шари: обмін повідомленнями, координацію дій та розподіл ресурсів. Спільна інфраструктура потрібна там, де один агент не здатен виконати завдання самостійно — коли кілька агентів мають узгодити транзакцію, поділити бюджет, послідовно обробити ланцюжок дій або звернутися один до одного за результатом. Без спільного шару кожна пара агентів потребуватиме власного протоколу зв’язку, і система швидко стає нездійсненною для підтримки.

У контексті блокчейну інфраструктура часто виконує роль не лише транспортного шару, а й спільного стану: агенти можуть читати одні й ті ж дані з ланцюга, писати в спільні програми та використовувати токени як універсальний засіб узгодження вартості. Це не означає, що блокчейн є єдиним варіантом, але він вирішує завдання довіри між агентами, які належать різним власникам.

Практична логіка процесу

Нижче — три типові сценарії, де взаємодія агентів неможлива без спільної інфраструктури.

Сценарій 1. Послідовна делегація. Користувач дає завдання агенту А, але агент А розуміє, що частина роботи вимагає спеціалізації, якої в нього немає. Він передає підзавдання агенту Б, отримує результат і збирає фінальну відповідь. Тут інфраструктура потрібна як мінімум для двох речей: форматування запиту так, щоб агент Б його зрозумів, і повернення результату назад без спотворень. Якщо обидва агенти працюють у межах однієї платформи, протокол делегації може бути вбудованим. Якщо вони належать різним розробникам — потрібен спільний стандарт обміну повідомленнями.

Сценарій 2. Паралельна координація з розподілом бюджету. Два агенти отримують спільний бюджет у токенах і мають виконати різні частини завдання. Один купує ресурс, інший — виконує обчислення. Їм потрібно знати, скільки коштів витрачено, щоб не перевищити ліміт. Спільна інфраструктура в цьому випадку — це або спільний рахунок на блокчейні, де транзакції видимі обом, або зовнішній сервіс, який тримає стан бюджету. Блокчейн дає перевагу: ніхто з агентів не може таємно змінити баланс, якщо правила зафіксовані в програмі.

Сценарій 3. Ринок послуг між агентами. Агент А шукає найкращу ціну на виконання певної дії і звертається не до одного конкретного агента, а до мережі агентів-виконавців. Вони пропонують умови, агент А обирає. Це вже вимагає повноцінної інфраструктури: реєстру агентів, протоколу запиту-пропозиції, механізму розрахунку та, ймовірно, репутаційної системи. Без спільного шару такий ринок доведеться будувати з нуля для кожної пари учасників.

У кожному сценарії спільна інфраструктура вирішує одну з трьох завдань: форматування і доставки повідомлень, узгодження спільного стану або розподілу цінності між незалежними учасниками.

Тип взаємодії	Що потрібне агентам	Де виникає потреба в інфраструктурі
Послідовна делегація	Спільний формат повідомлень, канал передачі	Протокол запиту та відповіді між різними агентами
Координація з бюджетом	Спільний видимий стан коштів	Рахунок або програма, яка фіксує витрати обох агентів
Ринок послуг	Реєстр, пошук, розрахунок, репутація	Повноцінний шар координації з правилами участі

Хто відчує зміни першим

Розробникам multi-agent систем. Якщо ви будуєте систему, де кілька агентів мають співпрацювати, питання інфраструктури виникає на етапі проєктування. Вибір між вбудованим протоколом, зовнішнім повідомленням і блокчейном як шаром координації визначає архітектуру й обмеження продукту. Детальніше про те, як такі системи виглядають на Solana, можна прочитати в матеріалі про AI-агентів та agentic economy на Solana.

Користувачам, які делегують завдання агентам. Вам не обов’язково розуміти технічну реалізацію, але варто розуміти: якщо агент обіцяє залучити інших агентів для виконання вашого завдання, це означає, що ваші дані або бюджет проходять через додатковий шар. Що саме передається і кому — питання, яке варто уточнити до запуску. Про безпеку делегування доступу є окремий матеріал: що має знати користувач перед передачею доступу або бюджету агенту.

Кому це не є критичним зараз. Якщо ви використовуєте одного агента для ізольованого завдання — наприклад, генерації тексту або аналізу даних — взаємодія між агентами вас не стосується. Спільна інфраструктура стає актуальною лише тоді, коли в завдання фігурує більше одного автономного виконавця.

Межі цього підходу

Каскадні збої. Коли агент А залежить від агента Б, помилка Б автоматично стає помилкою А. Чим довший ланцюжок делегації, тим вищий ризик, що фінальний результат буде непридатним. Спільна інфраструктура може зменшити цей ризик (наприклад, через стандартизовані обробки помилок), але не усуває його повністю. Критерій перевірки: чи описано в документації продукту, як система поводиться при відмові одного з агентів у ланцюжку.

Невизначеність з відповідальністю. Якщо агент А делегував завдання агенту Б і результат виявився хибним, незрозуміло, хто відповідає. У централізованих системах це вирішується контрактом або політикою сервісу. У децентралізованих — залежить від того, чи зафіксовані правила відповідальності в програмі на ланцюгу. Якщо ні — це ризик, який не можна усунути технічно, лише організаційно.

MEV та порядок транзакцій. Коли кілька агентів одночасно працюють з одним пулом ліквідності або одним рахунком, виникає питання порядку виконання транзакцій. На Solana це означає, що агент, який заплатив вищу комісію або мав кращий доступ до лідера слоту, може отримати перевагу. Це не баг, а властивість мережі, але для multi-agent системи це обмеження, яке треба враховувати в логіці координації. Базові принципи безпеки мережі описані в розділі безпека Solana.

Типова помилка — будувати інфраструктуру до завдання. Іноді розробники створюють універсальний шар взаємодії агентів, ще не маючи конкретного сценарію використання. Це призводить до надмірної складності: інфраструктура вирішує гіпотетичні проблеми, але ускладнює реальні. Критерій: якщо ви не можете назвати конкретну пару агентів і конкретне завдання, яке вони мають виконати разом — інфраструктура, ймовірно, передчасна.

Типова помилка — приховувати складність ланцюжка від користувача. Якщо агент А передає завдання агенту Б, а той — агенту В, користувач має бачити хоча б загальну структуру ланцюжка. Інакше неможливо оцінити ризики та відповідальність. Прозорість архітектури — не технічна деталь, а умова довіри.

Наступний практичний крок

Якщо ви оцінюєте продукт, де задіяно кілька агентів, перевірте таке:

• Чи описано протокол взаємодії. Не обов’язково публічно, але в документації має бути зрозуміло, як агенти обмінюються повідомленнями, хто ініціює запит, як підтверджується виконання.
• Чи є спільний стан і де він зберігається. На ланцюгу, офчейн, у централізованому сервісі. Від цього залежить, чи можете ви незалежно перевірити, що відбувалося.
• Як система поводиться при відмові одного з агентів. Чи є механізм повтору, відкату, чи повертаються кошти.
• Хто контролює інфраструктуру. Якщо це централізований сервіс — хто його власник, чи може він змінити правила, заблокувати участь.
• Які дозволи потрібні гаманцю. Чи вимагає система ширших дозволів, ніж необхідно для описаного завдання. Це окрема тема, яка детально розкрита в матеріалі про передачу доступу агенту.

Якщо ви розробник і плануєте будувати multi-agent систему на Solana, наступний логічний крок — ознайомитися з інструментами для розробки в розділі будувати на Solana та зрозуміти, які наявні програми можна використати як координаційний шар, а які доведеться писати з нуля.

Якщо вас цікавить, як агенти інтегруються в повсякденний інтерфейс — зокрема в мобільний — це розкрито в наступному матеріалі кластера: AI-агент у телефоні: чи готовий мобільний UX до складних завдань.

Перегляд інших продуктів екосистеми — у загальному розділі продукти Solana.

Редакція солана.укр